This article in the translation process.
Чиїсь нікому не потрібні бабусі й дідусі з дитячим нетерпінням виглядають своїх нинішніх годувальників
![]() «Білий дуже смачний, але в батоні — скоринка, а зубів немає. Зріжеш — і їсти нема чого», — тихо пояснює Наталя Андріївна. Вона приходить сюди щовівторка. Хтось зі знайомих розповів, що шанувальники Кришни раз на тиждень приїжджають мікроавтобусом і підгодовують самотніх старих людей кашею, хлібом і компотом. При цьому ні тобі релігійних проповідей, ні кришнаїтської літератури на додачу: «В мене епілепсія — ліки дорогі. На продукти грошей немає. А цієї каші на тиждень вистачає. Їм потрошку. Часом супи готую». Кореспонденти «Голосу України» спостерігали за мовчазною чергою людей в очікуванні благодійного пайка крізь завісу сліз. Повірте, спокійно дивитися на це просто неможливо... В очах цих стареньких стільки мудрості й стільки болю, а ще якоїсь нелюдської смиренності. Вони збираються біля соціального центру для незаможних на Подолі з самого ранку. В когось у руках судочок, хтось приносить пластикові пляшки, а деякі простягають під кашу замусолені пакети. Але ще до того, як привозять їжу, пенсіонерів звіряють за списком і видають талони на продукти. Процедура триває кілька хвилин. Одержавши папірця з персональним номерком, чиїсь нікому не потрібні бабусі й дідусі з якимсь дитячим нетерпінням виглядають своїх нинішніх годувальників...
Більшу частину своєї пенсії дід Іван залишає в аптеці. Друга — йде на комуналку. Зізнається: краще бути напівголодним, але сидіти в теплі. — Ці люди мають по піввіку виробничого стажу. І коли приходять до нас напівроздягнені, голодні — сльози навертаються, — каже завідувачка гуманітарною допомогою центру Валентина Стржевська. У загальній черзі за добродійністю стоїть Олена Андріївна — колишній науковий співробітник. Знайомимося. — Напишіть, будь ласка, таку статтю з нашими добрими побажаннями всім депутатам, щоб хоч на свята вони про нас згадували. Адже ми теж свого часу відігравали якусь роль у цьому житті й були корисні державі, —попросила моя нова знайома.
![]() Наша довідка Трохи більш як тридцять років тому засновник міжнародного товариства свідомості Кришни, побачивши, як на вулицях Індії діти билися із собаками біля смітників, дав настанову своїм учням: «Ніхто в межах 10 миль від храму не повинен бути голодним. Я хочу, щоб ви негайно почали поширювати їжу». Натхненні його закликом, кришнаїти почали проводити програму «Їжа життя» по всьому світі, і в 1995 році вона стала офіційною благодійною організацією. Наталія ОВДІЄНКО газета «Голос України» № 43 від 11 березня 2010 |